Loading...

Чому суддям у відставці доводиться воювати в судах

Чому суддям у відставці доводиться воювати в судах

Алла Лесько – суддя із великим досвідом, яка в 2016 році вирішила ризикнути і пройти всі етапи конкурсу до нового Верховного Суду. Втім, у вересні 2019 року, маючи стаж судді 26 років, вона вирішила піти у відставку. Згодом у ЗМІ з’явилися повідомлення негативного характеру щодо її позову до ВС стосовно розрахунку належного їй після відставки довічного грошового утримання.

Об этом сообщает Звездный клуб

З огляду на те, що наразі питання гарантованого законодавством фінансового забезпечення є актуальним для багатьох суддів, як діючих, так і у відставці, «Судово-юридична газета» в інтерв’ю запитала суддю Верховного Суду у відставці, члена Вищої ради правосуддя (юстиції) у 2015-2018 роках Аллу Лесько про деталі її справи та останні події в судовій практиці.

- Як відомо, Ви зверталися з позовом, щоб визнати протиправними дії Верховного Суду щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення місячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій суддівська винагорода визначена не на підставі первинної редакції статті 133 Закону «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.

Чим Ви керувалися, звертаючись з цим позовом? Чи дійсно довічне грошове утримання судді у Вашому випадку значно більше, ніж в інших суддів?

По-перше, хочу висловити вдячність вашому виданню, яке єдине звернулося саме до мене як до першоджерела за відповідями на питання, які стали предметом доволі широкого обговорення. Мені відомо, що деякими громадянами, й навіть політиками поширювалася неправдива інформація щодо отримуваного мною щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі близько 177 тисяч грн та звернення до Окружного адміністративного суду Києва з позовом начебто лише з метою призначення довічного грошового утримання ще більшого розміру.

Ніхто не дав собі клопоту проаналізувати рішення суду першої інстанції, багато хто дорікав мені за сам лише факт звернення до суду.

Отже, розмір призначеного мені довічного грошового утримання судді у відставці відповідає розміру, який призначений іншим суддям, які вийшли у відставку протягом 2016-2019 років, і в жодному разі не становить близько 177 тис. грн щомісячно.

Стосовно мого позову, відповідачем у якому є Верховний Суд, то суть його зводиться до вирішення питання: яка ж все-таки розрахункова величина підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди на підставі Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-V «Про судоустрій та статус суддів», що є важливим як для суддів, які працюють та не проходили кваліфікаційного оцінювання, так і для суддів, які вийшли у відставку під час дії пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ.

Втім, повернемося до окресленої в моєму позові правової проблеми, яка підлягає вирішенню. Це питання правової визначеності й правомірних очікувань суддів.

Було би дивним, щоб я – юрист за професією, не порушила це питання перед судом. І я готова прийняти рішення суду як законослухняний громадянин, адже, якими би не були мої правові висновки, крапку в спорі має ставити суд.

Процитую слова голови Верховного Суду Ізраїля Аарона Барака: «Розсуд судді при визначенні правової норми або сфери її застосування відрізняється від розсуду інших тим, що розсуд судді зобов’язує їх, тоді як їх розсуд не зобов’язує суддю».

Однак я готова пояснити своє бачення суті проблеми. Це в жодному разі не виходитиме за межі етики, оскільки судові рішення, в яких викладені доводи сторін, у справі за моїм позовом до Верховного Суду, з участю третьої особи без самостійних вимог – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, наявні у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

І на мій погляд, незважаючи на наявність рішення Касаційного адміністративного суду ВС у зразковій справі №200/9195/19-а та постанови Великої Палати ВС у справі №0640/3835/18, ця проблема не вирішена остаточно.

Так, пункт 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ передбачав, що судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, або не був призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та не працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, та йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання встановлюється із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№18-20,ст.132 із наступними змінами).

Частина третя статті 133 Закону від 7 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 №192-VІІІ мала редакцію, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат, з 1 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 130 Конституції України в редакції Закону №1401-VIII від 02.06.2016 розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Наведене положення Конституції України визначає засадничий підхід до вирішення питань суддівської винагороди, ставить це питання на найвищий щабель захисту – конституційний.

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону також передбачено, що інші законодавчі акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону №1774-VІІІ.

Однак, на мою думку, положення п. 3 розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону №1774-VІІІ не могли бути поширені також і на визначення розміру винагороди судді.

Я наводжу тільки одну ключову тезу моїх правових обґрунтувань. Є інші, яким оцінку буде давати суд, і я не маю на меті шукати будь-якої підтримки, крім як очікувати рішення суду.

Таке саме правове обґрунтування, починаючи з 2016 року по теперішній час, наводили й інші судді, як працюючі, так і у відставці, у непоодиноких позовах про перерахунок розміру довічного грошового утримання та про здійснення перерахунку і виплати суддівської винагороди.

Мені також відомі погляди науковців на цю правову проблему, і деякі наводили переконливі аргументи для висновку, що положення пункту третього Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ не можуть поширюватися також і на визначення розміру винагороди судді.

Однак судові рішення у згаданих зразкових справах свідчать про інші правові висновки судів щодо застосування Закону №1774-VІІІ.

Були сподівання, що такі правові висновки можуть бути змінені в результаті ухвалення 4 грудня 2018 року Конституційним Судом України рішення №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо неконституційності положень частин третьої, десятої статті 133 Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 12 лютого 2015 №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», в резолютивній частині якого КСУ чітко вказав, що положення частини 3 статті 133 Закону від 7 липня 2010 року №2453-VІ підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат, з 1 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат.»

Проте цього не сталося.

Неврахування органами державної влади рішення Конституційного Суду України є неприпустимим, і будь-які підстави для цього не можуть бути визнані правовими.

У моєму розумінні, ухвалення кожного рішення Конституційним Судом України є визначальною подією. Конституційний Суд України не може витрачати свої ресурси на ухвалення рішень, які не потягнуть жодного правового результату та не будуть застосовані.

Однак, наскільки мені відомо, рішення КСУ №11-р/2018 від 4.12.2018 року у справі №1-7/2018 не знайшло свого втілення в жодному спорі, який містив посилання на частину 3 статті 133 Закону від 7 липня 2010 року №2453-VІ.

Разом з тим, Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі № 3-265/2018 (3652/18) за конституційною скаргою судді у відставці щодо конституційності пунктів 3,9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ, та 3 жовтня 2018 року №40-у(ІІ)2018 постановлено ухвалу про проведення розгляду справи за цією конституційною скаргою на пленарному засіданні Другого сенату Конституційного Суду України у формі письмового провадження.

Наразі ухвалою Великої палати КСУ від 4 квітня 2019 року №15-у/2019 (справа №3-213/2018 (2642/18, 3652/18) справу за конституційними скаргами двох суддів у відставці щодо (конституційності положень пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ зі змінами призначено до розгляду на пленарному засіданні Великої палати КСУ у формі письмового провадження.

Зазначені судді обґрунтували конституційні скарги тією обставиною, що за запровадженою Законом №1774-VІІІ розрахунковою величиною обчислюється розмір посадового окладу судді, що зробило розмір винагороди судді предметом правового регулювання цього Закону. Однак положення Конституції України виключають можливість встановлення розміру винагороди судді нормативно-правовим актом, який не є законом про судоустрій. Отже, оспорювані положення Закону №1774-VІІІ не було прийнято на основі Конституції України, а передбачене оспорюваними положеннями правове регулювання не узгоджується з конституційно визначеним.

Наведене дало підстави суддям стверджувати, що оспорювані положення Закону №1774-VІІІ не відповідають частині другій статті 8, частині другій статті 130 Конституцій України, а тому є неконституційними.

На теперішній час Конституційним Судом України не ухвалено рішень за вищезгаданими конституційними скаргами. Таким чином, невизначеність у питанні про те, чи відповідають положення пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ Конституції України, на теперішній час не усунута.

Проте, яким би не був результат, я обрала правовий спосіб вирішення спору, і рано чи пізно остаточне рішення у ньому буде ухвалено.

Чи має бути, на Вашу думку, єдине становище і для тих суддів, які пішли у відставку, не дочекавшись кваліфікаційного оцінювання, що не було проведено з незалежних від них причин?

На це питання я би наразі не давала відповіді зі своїми правовими висновками, оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у зразковій справі №620/1116/20, зокрема за такими ознаками:

  • позивачами у них є судді у відставці, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду та отримують щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці;
  • позивачі не проходили кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді;
  • позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу — судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання суддів, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення рішення КСУ від 02.2020 № 2-р/2020.

У цій справі Верховний Суд сформує правові висновки, в яких будуть відповіді на ваше питання.

Мене трохи бентежить та обставина, що цією ухвалою відповідачу – Головному Управлінню Пенсійного фонду області встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу з дня вручення копії цієї ухвали не пізніше 15 дня з дня закінчення карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Оскільки до надходження відзиву на позовну заяву розгляд справи не відбудеться, а день закінчення карантину наразі невідомий, розгляд цієї справи може виявитися тривалим. Тому щодо цього питання я наразі висловлюватися не буду.

Однак, можу сказати, що я особисто, як юрист, не є прихильником застосування до суддів, які здійснюють правосуддя, різних правових підходів в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання.

Адже кваліфікаційне оцінювання є підставою для визначення суддів компетентними і доброчесними, а відсутність такого оцінювання щодо судді з об’єктивних причин (фактичне зупинення діяльності ВККС) не свідчить про те, що суддя не здатен здійснювати правосуддя у відповідному суді. Такий підхід підриває авторитет працюючого судді при недоведеності дійсних для цього підстав.

Які проблемні питання наразі виникають в зв’язку з обчисленням місячного довічного грошового утримання судді у відставці та чим вони зумовлені?

У попередній відповіді я згадала зразкову справу, з якої вже є зрозумілим, що мають місце відмови відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання суддям у відставці з посиланням на те, що після 18.02.2020 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України №2-р/2020) не приймалось нормативно-правового акта щодо зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Я припускаю, що це не єдина підстава відмови здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання суддям у відставці, яка ще буде зазначатися територіальними органами Пенсійного фонду України. Думаю, що багатьох суддів очікують тривалі й складні судові спори з питань як виплати щомісячного грошового утримання, так і розміру суддівської винагороди працюючих суддів.

Як окреслив в своїх зверненнях до Конституційного Суду питання фінансового забезпечення суддів Верховний Суд? Чи послідовний, на Вашу думку, підхід до цього питання?

Відповідь на це питання можна знайти, уважно вивчивши зміст конституційного подання щодо перевірки конституційності ч. 1 статті 37, ч .1 статті 94, пункту 3 ч. 3 ст. 135 Закону від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», пунктів 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», частин 2, 3 та 4 статті 24, статті 281, ч. 8 статті 31, ч. 1 статті 42, ч. 3 статті 47, ч. 4 статті 48 Закону «Про Вищу раду правосуддя», схваленого постановою Пленуму Верховного Суду від 15.11.2019 №15, яке є у відкритому доступі.

Зокрема, конституційне подання містить посилання на те, що «положення частини другої статті 130 Конституції України передбачають, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Питання винагороди має первинне конституційне регулювання, що зумовлює законність дій парламенту згідно зі статтею 19 Конституції України. Законотворча діяльність парламенту повинна здійснюватися в повній відповідності до принципу конституційності, а також принципу верховенства права (частини перша і друга статті 8 Конституції України)».

Також у конституційному поданні зазначено, що «характеристика легітимних (законних) очікувань поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб’єктивного права; 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Якраз останнє має надзвичайно важливе значення для суддів, які обмежені у праві заробляти додаткові матеріальні блага, а також для нарахування пенсій суддів».

Верховний Суд у цьому конституційному поданні, посилаючись на рішення КСУ від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, звернув увагу на «щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів», що «спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага»; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування».

Тож, я думаю, що слідування правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у цьому конституційному поданні, було би логічним і при розгляді ним судових справ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.


Джерело статті: “https://sud.ua/ru/news/publication/168886-chomu-suddyam-u-vidstavtsi-dovoditsya-voyuvati-v-sudakh”

SOCIAL NETWORK
Иследования
Обзоры
Теги
Поиск
О НАС
  • На нашем сайте вы всегда можете найти ежедневно обновляемые актуальные новости со всех регионов странны, без субъектива и политической ангажированности. Среди основных рубрик нашего сайта, которым мы отдаём предпочтение стоит выделить новости экономики, новости политики, новости строительства и недвижимости, новости туризма и новости здравоохранения.

Бизнес-планы
Go to TOP