Loading...

Лютий


Зорі ще по-зимову мерехтять на небі і дарують всім земним жителям своє тьмяне і таке далеке сяйво. Під цим мерехтливим світлом сніг виблискує, наче коштовне каміння. Останні морози вже не мають сили полонити землю і тому не грізно тріщать під ногами незнайомця, а жалібно і тихо скиглять. Чоловік ступає легко, ледь чутно. Холодний вітер розвіває його чорно-оксамитове волосся, одночасно розносячи п’янкий аромат вишуканих парфумів. Терпкі пахощі живиці та прянощів шлейфом розвіюються за Чоловіком. Це так завжди приваблювало панянок, які намагалися наблизитися до незнайомця. Вони прагнули відчути силу його шарму на собі, щоб пізнати таємницю його душі. Він лише ввічливо, за всіма правилами етикету, віддалявся і зникав. Ці останні зимові ночі додавали йому впевненості. У своєму чорному довгому пальто він наче зливався із густою темрявою. Лише сяйво зірок ледь окреслювало його статний силует, впевнену поставу і ходу. У кожному русі відчувалася сила і грація. Сильний порив вітру шарпнув пальто і за одну мить у повітрі шалено затріпотів полум’яно рудий шовковий шалик. Чоловік витяг із кишені руку, кисть якої обтягнута шкіряною рукавицею густо-зеленого кольору. Він намагався тісніше загорнути комір. З густої чорноти неба посипалися сніжинки і закружляли у танку. Шалений вітер розносив їх по різних закутках і закидав, то на дах, то на дерева. Натомість сніжинки намагалися сховатися у густому волоссі Чоловіка, або ж танули на його високому і чистому чолі. Вони плуталися в густих дугоподібних бровах і обліплювали довгі чорні вії. Від лютого холоду чутливі повіки чоловіка ледь затремтіли. Він заховав обличчя за розкішним коміром пальто. Та кроку не пришвидшив. Щось вічне і неповторне було для нього в нічній симфонії зимової віхоли. Ця музика не схожа ні на один шедевр відомого майстра нот і мелодики. Вона крикливо холодна, але водночас жива і палка. Ця музика знайома і близька йому настільки, що кожною клітиною тіла відчував її ритм. Самотня вулиця враз ожила від кроків Чоловіка, які тільки доповнювали гармонію зимової мелодики. Простір наповнювався лункістю нот, ліричним сопрано Зими і ритмічним тактом черевиків. Аж місяць визирнув із-за хмари, щоб помилуватися цим дійством. І відразу м’яке сяйво заполонило вулицю, впало сріблом на чорне волосся, заблищало на крокодилячій шкірі взуття.

Дійшовши до під’їзду давнього будинку, чоловік обернувся і глянув угору. Він радісно посміхнувся небу і в його глибоких та великих очах відбилися зорі. Легко і майже беззвучно піднявся дерев’яними сходами на останній поверх. Відчинив двері, які жалібно заскрипіли від того, що їхній спокій порушили отак серед ночі. З квартири повіяло затишком і теплом. За якусь мить пальто опинилося на вішаку і завмерло до наступної прогулянки. Чоловіка чекав його вірний друг — собака, який радісно замолотив хвостом і поклав дві важкі лапи на плечі господарю. Вони разом вийшли на мансарду. Чоловік почав вдивлятися у нічну темряву. Він згадав, як серед найлютіших морозів зустрів ту, яку чекав усе життя. Наскільки ж шаленим і нестримним, як лютневий вітер, було їхнє кохання! Щоночі він помирав від жаги і щоранку воскресав від тепла коханої. І вона зникла так само раптово, як і з’явилася в його житті. Завмерла душа без тепла любові, завмерло серце. Упродовж тривалого часу Чоловік сподівався на диво, на те, що кохання повернеться в його життя і засяє діамантовим блиском сонячного дня зими. Спогади уже не могли зігріти самотньої душі, а сум дедалі частіше ятрив рани. І тільки в снах він знову чув той веселий сміх, відчував її присутність.

На мансарді ставало все холодніше. Не грів навіть строкатий светр із англійської вовни. І десь, наче із давнини, долинув дзвінок. Чоловік ще стояв на мансарді, вважаючи, що це лише ілюзія його фантазій. Та вірний собака смикав його за рукав. Чоловік підійшов до дверей. Душею він відчув, що насправді по той бік його світу хтось є. Двері знову невдоволено закряхтіли.

“А ти не змінився. Той самий светр і такий самий спокій у твоїх очах,” — це був той голос, який він так часто чув у снах. Чоловік ще деяку мить боявся відірвати погляд від підлоги. А раптом все це тільки плід його уяви, гра фантазії? А що після цього? Знову крижана самотність, холод у душі. Він не хотів наново відчувати той несамовитий біль розлуки і розпачу. Та стукіт підборів, наче пробудив його від сну. Коли він підвів свій погляд, на очі навернулися сльози. “Я повернулася, щоб залишитися назавжди. Прийми такою, якою є.” Він просто обійняв її. Ще довго вікно кухні світилося серед зимової ночі і квартира наповнилася ароматом кави. Тоненькою стрічкою з носика кавника струменіла пара, на столі тихо потріскувала свічка, собака смачно влігся собі біля господарів.

Сонячні промені, які сором’язливо проглядали крізь напівприкриту штору, розбудили Чоловіка. Він вийшов на мансарду і глянув у вікно. На вулиці діамантовими блискітками вигравав сніг і поряд із відбитками чоловічих черевиків виднілися вглибини від підборів. Він знову посміхнувся небу, але на цей раз вранішньому. Дбайливо закрив штору. По дорозі на кухню глянув на дві пари черевик — його — екстравагантні, з дивовижним візерунком — і її — шоколадного кольору і класичного стилю. Тихенько засвистів чайник. Повітря наповнилося пахощами сандалу і відчуттям радості.

Яніна Чайківська


SOCIAL NETWORK
Иследования
Обзоры
Теги
Поиск
О НАС
  • На нашем сайте вы всегда можете найти ежедневно обновляемые актуальные новости со всех регионов странны, без субъектива и политической ангажированности. Среди основных рубрик нашего сайта, которым мы отдаём предпочтение стоит выделить новости экономики, новости политики, новости строительства и недвижимости, новости туризма и новости здравоохранения.

Бизнес-планы
Go to TOP