Loading...

Театр у часи пандемії. Дмитро Богомазов про виклики нового часу

<img src="/img/forall/users/49/4935/0_181.jpg" alt="Марк Гінзбург" width="" height="" itemprop="image" /> — Театр у часи пандемії. Дмитро Богомазов про виклики нового часу
Марк Гінзбург

«Глядач театру Франка практично не повертав квитків за час карантину»

Об этом сообщает Министерство правды

1 жовтня Національний театр імені Івана Франка, нарешті, відкриває cвій новий 101-й сезон. У розпал пандемії та карантинних обмежень головна театральна сцена країни вступає в своє нове творче століття.

Починає сезон театр «Украденим щастям» Івана Франка у постановці головного режисера Національного театру Дмитра Богомазова.

В інтерв’ю «Главкому» Богомазов розповідає про складні виклики для театру і глядача у теперішні напружені часи... Він прийшов на посаду головного режисера франківців ще 2017-го. І за цей період разом з гендиректором-художнім керівником Михайлом Захаревичем намагається утримати високу планку Національного театру, театру великого стилю

Дмитре, теперішні тривожні світові події (коронавірус, самоізоляція, зупинка різних процесів та проєктів) – це передапокаліпсис чи постапокаліпсис, якщо мислити театрально? Яким після таких періодів вийде наш театр і чи вийде він з нього взагалі?

Якщо мати на увазі «апокаліпсис» як одкровення, проявлення смислів, то певним чином Covid-19 зіграв і таку роль...

Для мене у цій світовій пандемії вражаючим є те, що вона показала – людина, на жаль, не є головною у цьому світі. Якісь незбагненно малі створіння змусили у розгубленості, безпорадності та страху призупинитися майже цілий світ. Перед цією загрозою наші людські конфлікти і непорозуміння – від загальних політичних чи релігійних до особистих побутових змінюють свій масштаб. Головним стає усвідомлення кожним глобальності того, що відбувається, а також розуміння спільної відповідальності, інший рівень солідарності. І сучасний театр, як творець смислів, має бути частиною такого процесу, має стимулювати формування такого нового сприйняття світу.

За час, що ви працюєте у франківців головним режисером, чи можете назвати саме цей титульний Національний театр своїм домом?

Що таке «свій дім»? Це місце, де біля тебе є дорогі тобі люди, де ти почуваєш себе затишно і комфортно. Це також місце, за яке ти відчуваєш власну відповідальність. Все це і є для мене саме тут, у Театрі імені Івана Франка. Тому так, дійсно, можу назвати його своїм домом.



У 2020 році Театр відсвяткував 100-річчя (фото з відкритих джерел)
У 2020 році Театр відсвяткував 100-річчя (фото з відкритих джерел)

У 101-му сезоні твій театр робить репертуарні заявки на велику світову класику: Едмон Ростан, Теннессі Вільямс, Вільям Шекспір, Генрік Ібсен, Леся Українка... Чи триває при цьому пошук сучасної української драматургії?

При формуванні репертуару ми насамперед враховуємо пропозиції наших режисерів. Треба довіряти режисерам – бо вистава це ж їх художнє висловлювання і їх відповідальність.

Мабуть, зараз такі часи, що різні режисери і бачать можливості для мистецького меседжу саме за посередництва класичних текстів. На мою думку, сучасність вистави не залежить напряму від сучасності тексту. Важливіше, як режисер відчуває контексти, чи розуміється на сучасному мистецтві. Можна зробити цікаву сучасну виставу і за стародавніми текстами. П’єса – лише перший імпульс. Але, думаю, жоден режисер не відмовився б від крутої сучасної української п’єси, такої, що могла би прозвучати на нашій сцені. Мабуть, такі круті тексти десь, хтось зараз і пише... Якщо цікава п’єса з’явиться, ми, звісно, готові змінити наші репертуарні плани...

«Дихання залу стало розрідженим»

Які найсерйозніші виклики стоять перед Національним театром у 101-му сезоні, враховуючи загальну і внутрішню ситуації?

Ми всі маємо навчитися жити в нових умовах... Коли в будь-який момент карантин може призупинити репетиції, роботу технічних цехів, показ вистав – це ніби зупинка дихання. Потрібні чималі надзусилля, щоби потім повернутися до життя. Але найчутливішим є раптове переривання репетицій нової вистави. Шлях до прем’єри, це як підготовка команди до Олімпійських ігор. Спортсмени набирають пік форми, а змагання з певних причин скасовують чи переносять… Наприклад, вже майже готове до прем’єри «Украдене щастя» після півтора місяця карантину ми з акторами робили практично заново. Виявилося неможливим вдихнути життя у вчасно «ненароджену» виставу.


1 з 6
на весь екран згорнути
Вистава «Украдене щастя» Національного театру ім. Франка: Війт (Народний артист України Богдан Бенюк)
Вистава «Украдене щастя» Національного театру ім. Франка
Вистава «Украдене щастя» Національного театру ім. Франка
Вистава «Украдене щастя» Національного театру ім. Франка: Михайло Гурман (Заслужений артист Дмитро Рибалевський) та Микола Задорожний (Заслужений артист України Олександр Печериця)
Вистава «Украдене щастя» Національного театру ім. Франка
Всі фоторепоратажі
Фото: — <p>Кандидат на посаду Дергачівського міського голови Костянтин Жидков організував проведення безкоштовних ІФА-тестів на коронавірус</p>
На Харківщині кандидат в мери організував безкоштовне тестування на Covid-19
Фото: —
Гарячі фото татуйованої бразильської стрибунки, через яку в басейні закипає вода
Фото: — Угруповання намагалося незаконно створити «міськраду» на Чернігівщині
СБУ затримала у Прилуках організаторів фейкової міськради
Фото: —
Курйозний конкурс: у Великій Британії обрали найбруднішу спальню країни

Поряд з Covid не можна бути впевненим у тому, що усі плани вдасться реалізувати вчасно. Ми вже вимушені перенести прем’єри вистав «Трамвай «Бажання» та «Сірано де Бержерак», які мали би завершувати наш сотий сезон. Ці вистави перенесені на новий сезон. А отже, відтерміновуються і деякі наступні плани.

Гадаю, ще тривалий час будемо вимушені грати вистави для обмеженої кількості глядачів. І для акторів це певний виклик, і для глядачів також. Дихання залу, яке надзвичайно важливе для вистави, стало розрідженим. Але, на щастя, це компенсується щирою любов’ю і вірністю наших глядачів. До речі, попри численні вимушені переноси вистав та інші карантинні випробування, практично не було повернутих до каси квитків. Мабуть, найважчі випробування цим карантинним періодом проходить адміністративна та фінансова частина театру. Але у нас в театрі надзвичайно сильна і професійна команда



Пандемія і мистецтво. Театри працюють в нових умовах
Пандемія і мистецтво. Театри працюють в нових умовах

Якою мірою сьогодні укомплектована трупа франківців? Чи є проблеми з певними акторськими поколіннями для формування нового репертуару?

Театр імені Івана Франка традиційно славиться своїми талановитими акторами. У нашій трупі є широка і яскрава палітра акторських особистостей, а ще є хор, балет, оркестр. Це дозволяє створювати вистави будь-якої складності і у будь-якому жанрі. На щастя, можемо не обмежувати себе при формуванні репертуарних планів.

У франківців сьогодні активно ставлять яскраві українські молоді режисери (Давид Петросян, Іван Уривський). Є на прикметі інші нові молоді, які згодом можуть зайти в Національний театр зі своїми ідеями та проєктами?

Надзвичайно радий, що саме ці режисери сьогодні працюють у нас.

Я намагаюся уважно слідкувати за роботами молодих. Вважаю Івана та Давіда одними із найцікавіших молодих режисерів в сучасному українському театрі.

Як головреж театру, часто зустрічаєтесь з випадками акторських кляуз, доносів одне на одного, взаємної нетерпимості? Це ж театр, тут все можливо, актори завжди хочуть грати і іноді люблять інтригувати...

«Доноси», «кляузи» – страшні слова, з лексики 37-го року. Ні, дякувати Богові, не доводилося з подібним зустрічатися у нашому театрі.

Театр – це не просте місце, а колектив в театрі – це складний колектив, тому що є багато творчих особистостей, об’єднаних в одному місті. Тому дуже важливо, як складався цей колектив і які в ньому традиції. Театр Франка цьогоріч відзначив свій 100-річний ювілей. Тобто певні традиції складалися давно і вони передаються поміж поколіннями. Тому і стосунки між усіма митцями доволі теплі. Недаремно про франківців часто кажуть: родинний театр. А ще біля керма театру Михайло Васильович, який знає наш театр до найменших подробиць: і як складалися його традиції (бо Захаревич написав декілька книжок про історію театру), і як працює цей складний театральний механізм (бо у своєму житті Михайло Васильович пройшов шлях від актора до генерального директора).


Головний режисер Театру Франка Дмитро Богомазов (фото: Станіслав Груздєв, Главком)
Головний режисер Театру Франка Дмитро Богомазов (фото: Станіслав Груздєв, Главком)

«Вистава-онлайн – абсолютно інший вид мистецтва, це не театр»

Чи зможе за нових екстремальних обставин світовий театр існувати в форматі суто цифрових технологій?

У генезисі театру лежить містерія, коли люди беруть участь у відтворенні священних історій, що і робить їх реальними для них. Вони стають ніби учасниками і свідками цих історій і здобувають особистий досвід проживання. Тому принциповою є фізична присутність. Тоді цей досвід лишається з тобою. Думаю, у складні часи люди потребують набуття такого досвіду проживання іще більше. Просто колись – це були одні історії, а тепер – інші.

Збираючись до театру, вдягаючи сукню чи метелика, людина вже здійснює певні ритуальні дії, це вже є початком містерії.

Тому театр не може існувати в цифровому форматі. Трансляція записаної вистави, або вистава-онлайн стає абсолютно іншим видом мистецтва, а не театром.

101-й сезон у франківців відкриває ваше прем’єрне «Украдене щастя», де задіяне активне нове покоління акторів – Рибалевський, Міхіна, Печериця, Ярема, Шаран... Якщо порівнювати дві ваші версії класичної української п’єси – одеську і київську – то у чому художні особливості першої і другої версій, хоча би зовні?



«Украдене щастя» Театру Франка: Анна (Тетяна Міхіна), Микола Задорожний (Олександр Ярема), Михайло Гурман (Дмитро Рибалевський)
«Украдене щастя» Театру Франка: Анна (Тетяна Міхіна), Микола Задорожний (Олександр Ярема), Михайло Гурман (Дмитро Рибалевський)

Це дві абсолютно різні вистави. Між ними пройшло 18 років! Одеська вистава була доволі знаковою для мене. І я, починаючи робити виставу до 100-річчя театру Франка, запросив того ж художника – Сашу Друганова – з яким працював і тоді, бо спочатку планував використати певні напрацювання ще тієї першої одеської вистави. Але нічого з того не вийшло. Бо «священна історія», яку ми розповідали глядачам майже 20 років тому, і «священна історія», яку відчули у цій же п’єсі Франка саме сьогодні , виявилися зовсім різними. Тому нам і довелося «перечитати» класичний текст наново. Я свідомо повторив лише декілька мізансцен з одеської постановки. Ніби процитувавши її, я таким чином передав їй вітання через роки. Але і жанрово, і стильово, і енергетично київське «Щастя» абсолютно інше. В Одеському театрі ім. Василька була більш камерна, більш кінематографічна вистава, а в театрі Франка – більш епічна, більш оперна постановка, ніби змінився масштаб.

Олег Вергеліс, «Главком»

Читайте також:

  • Дмитро Богомазов: Тепер Росія для мене – закрита територія
  • Дикі ігри під час чуми. Підсумки найдраматичнішого театрального сезону
  • Всесвітній антракт. Як українські театри переживають карантин

Джерело статті: “https://glavcom.ua/country/culture/golovniy-rezhiser-teatru-franka-dmitro-bogomazov-glyadach-za-chas-karantinu-praktichno-ne-povertav-kvitkiv-708334.html”

SOCIAL NETWORK
Иследования
Обзоры
Теги
Поиск
О НАС
  • На нашем сайте вы всегда можете найти ежедневно обновляемые актуальные новости со всех регионов странны, без субъектива и политической ангажированности. Среди основных рубрик нашего сайта, которым мы отдаём предпочтение стоит выделить новости экономики, новости политики, новости строительства и недвижимости, новости туризма и новости здравоохранения.

Бизнес-планы
Go to TOP